Після тренувальної гри з угорським «Гонведом», активному дописувачу нашого сайту приділив час для спілкування провідний захисник «Закарпаття», віце-чемпіон Європи-2000 Віталій Комарницький:

— Віталій, чому вибрав саме футбол?

— Все дуже просто, любив грати футбол. У дитинстві постійно ганяв у дворі з хлопцями, плюс тато грав, правда, не на професійному рівні. Може й гени зіграли свою роль. Перш ніж зайнятися футболом, спробував походити на стрибки з трампліна, легку атлетику, але швидко зрозумівши, що це все не моє, вирішив зайнятися улюбленою справою. Прийняли в СДЮШОР «Нива» Вінниця, де першим моїм тренером був Юліан Павлович Мисак — дуже грамотний дитячий тренер, а потім пішло поїхало, по всіх сходинках від вінницького дитячого футболу до команди майстрів «Нива».

— Погравши в нижчих дивізіонах нашого чемпіонату, ти потім несподівано переїжджаєш в Ізраїль. Ставши на третій сезон провідним гравцем клубу вищої ліги «Хапоель» з Рішон Ле-Ціона. Як на тебе вийшли ізраїльські селекціонери?

— Після Чемпіонату Європи серед 16 ти річних футболістів, надійшла пропозиція спробувати свої сили на Землі Обітованній. На той момент в структурі «Нива» (Вінниця) одним із спонсорів був Фрідман Михайло, який проживав в Ізраїлі, ось він і запропонував мені з'їздити на «оглядини». Я з радістю погодився на цю пропозицію і провів далеко не найгірші у своїй кар'єрі 4,5 року в Прем'єр-лізі Ізраїлю.

— Чим запам'ятався ізраїльський чемпіонат, і який його рівень?

— Ну, по-перше, це інфраструктура, починаючи від екіпіровки і закінчуючи полями, все було на багато разів краще, ніж на Україні. Фінансова стабільність і дуже гарні побутові умови. Рівень Прем'єр-ліги Ізраїлю та першої української ліги не порівнянні. Вболівальники це окрема розмова. Люди живуть футболом і результатами улюбленої команди, дуже радіють перемогам і також сильно переживають поразки. Ми постійно відчували підтримку з трибун, щоправда, на виїзді уболівальників нашої команди було не густо. У таких умовах хочеться грати і приносити користь своєму клубу, який робив усе, щоб гравці ні від кого не залежали. Колектив в Рішон Ле-Ціон підібрався дуже дружний, не дивлячись на те, що в ньому виступали чимало легіонерів. Перший час, місцеві гравці дуже допомагали звикнути до ритму, особливостям життя в Ізраїлі. Також за допомогою «місцевих», мені підкорився іврит.

— Чим запам'ятався виступ на молодіжному чемпіонаті Європи-2000, на якому тобі в складі збірної вдалося завоювати срібло чемпіонату?

— Результатом! Нас особливо ніхто і всерйоз не сприймав. Але після першої гри і перемоги — 1:0 над господарями турніру, збірної Німеччини, думаю, ми в першу чергу змінили своє ставлення і почали вірити, що ми здатні чогось досягти на цьому турнірі. Посівши перше місце в групі, вийшли у фінал Чемпіонату. Дуже запам'яталася атмосфера всередині команди. Тоді, ми дійсно були одним цілим і програли лише одну гру — фінальну, французам — 0:1.

— Чому повернувся в Україну з благополучної країни?

— Коли «варишся» більше чотирьох років в одному чемпіонаті, з'являється бажання щось поміняти і дуже за рідними нудьгував. От і зважився на цей крок, про що аж ніяк не шкодую.

— У харківських командах ти постійно грав в «основі». Чому не вийшло заграти в «Дніпрі» і «Кривбасі»?

— Може через те, що Харків моє рідне місто. А якщо серйозно, то в «Дніпрі», Євген Мефодійович Кучеревський давав мені шанс, я ним не скористався. На той момент я не був сильніший за тих же Сашу Радченко чи Руслана Костишина, які грали на цій позиції. Сидіти на «лавці» теж не хотілося, ось і прийняв пропозицію Геннадія Володимировича Литовченка перейти в «Металіст». У Кривому Розі був сам на себе не схожий і не показував ту гру, заради якої мене запрошували в «Кривбас».

— Під час твоєї кар'єри, який період вважаєш найбільш успішним?

— Напевно у ФК «Харків», який тренував Литовченко. Дуже веселенька компанія підібралася, шкода, що все так сумно закінчилося…

— За інформацією ЗМІ, керівництво клубу поставило за мету вихід у Прем'єр-лігу. Чи під силу «Закарпаттю» виконати поставлене завдання?

— Завдання було поставлене ще до початку сезону і не змінювалося. Ми, звісно, докладемо всіх зусиль, щоб домогтися позитивного результату. Конкуренція за вихід у «вишку» дуже серйозна, але тим цікавішою буде боротьба.

— Проти кого з нападаючих в чемпіонаті найбільш складно грати?

— Відзначу Артема Мілевського, дуже нестандартний гравець.

— Як працюється з тренером Гамулою?

— Якщо одним словом, то це дуже ВЕСЕЛО! Відкрита, пряма і весела у спілкуванні людина. Він чудовий футбольний фахівець і психолог.

— Твоя футбольна мрія?

— Величезне бажання пограти в єврокубках.

— Твоя реакція на критику на свою адресу?

— Якщо вона справедлива, то завжди вислухаю і прийму до відома. За великим рахунком я адекватно оцінюю свої дії сам і розумію, що зробив не так і де треба додати.

— Дружина, відвідує матчі за твоєю участю?

— Дружина з сином постійно ходять на стадіон.

— Чим любиш займатися у вільний час?

— Вільний час намагаюся проводити разом з сім'єю.